11 січня відзначають Міжнародний день “дякую” – свято, що започаткували за ініціативи миротворчих спільнот.
Щодня люди вимовляють слово “дякую” мільйони разів. Про те, як це слово з’явилося в нашій мові, що означає і наскільки потужну енергетику має.
Історія та традиції
Міжнародний день “дякую” покликаний нагадати людям про цінність хороших манер, заснований за ініціативи ЮНЕСКО і ООН. Вперше вислів “дякую” зафіксували у словнику-розмовнику, виданому в Парижі 1586-го. Міжнародний день “дякую” у багатьох країнах святкують із великим розмахом, проводячи ярмарки, влаштовуючи освітні акції, конкурси і безліч інших розважальних заходів.
В освітніх установах говорять про важливість дякувати близьким, розповідають про культурні традиції, етику, а також гарні манери. Крім того, у Всесвітній день “дякую” проводять благодійні акції, на яких збирають кошти для нужденних. Цього дня люди говорять один одному теплі слова та обмінюються листівками, висловлюючи свою ввічливість і подяку.
Дякую» розуміють майже в усій Європі
Слово «дякую» має набагато складнішу історію. Твердження деяких мовознавців про його походження від німецького «danke» через посередництво польської мови виглядають дещо поверховими та непереконливими. Перш за все, ареал розповсюдження слів із цим коренем надзвичайно широкий – він охоплює майже усі германські мови (німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk»), усю групу західнослов’янських мов (чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem»), а також вживається у білоруській «дзякуй» та українській мовах.
Звичайно, звучання та написання слова у кожній окремій мові є різним і не завжди можна побачити спільність, не знаючи певних законів мовного творення. Наприклад, німецьке «danke» та англійське «thank» звучать по-різному, але у написанні відрізняється фактично лише перший звук і то, «d» і «t» – звуки одного типу творення, які різняться лише дзвінкістю-глухістю, а «h» – часто є глухим і не читається. Зміни вимови відбуваються набагато швидше, ніж зміни написання, тим більше в англійській мові, де домінує історичний правопис.
Якщо порівнювати німецьке «danke» та західнослов’янський варіант цього слова, наприклад польське «dziękuję», сумнівів у подібності навіть не виникає, адже «ę» означає носовий звук, подібний до [en]. В сучасній українській мові носові звуки не збереглися, хоча вони фіксувалися ще у старослов’янській мові.
Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку. Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»).
Неважливо, яке з цих слів оберете саме ви. Сказані від щирого серця будь-якою мовою, ці слова допомагають нам стати ближчими один до одного, передають енергію добра і світла від однієї людини до іншої.
